Вибір, що має значення

В грі з виборами варіантів дій дуже важливо, аби вибір гравця мав значення.

Але що вважати таким вибором, який “має значення”? Як це зрозуміти?

Найбільш очевидним, звісно, буде “вибір, що впливає на сюжет та змінює його” - тобто в грі має бути висока агентивність. Щоб перевірити цю гіпотезу, група науковців створила повністю лінійну гру, де дії гравця ніяк не впливали на сюжет - проте гравці відчували приблизно той самий рівень агентивності, що і в грі, де сюжет дійсно розгалужувався. Секрет у тому, що гра давала негайний зворотній зв’язок, таким чином даючи зрозуміти гравцеві, що його вибір прийнятий до уваги. “Клементина це запам’ятає”.

Вибір може “мати значення” не тільки для процесу гри, але і для самого гравця, який за допомогою вибору може виразити в грі свої цінності або точку зору. Це може бути рефлективний вибір, який надає інформацію про особистість персонажа чи його емоційний стан, або експресивний вибір, де гравець може виразити важливі для нього думки або цінності і не буде за це ані покараний, ані винагороджений. І незважаючи на те, що такі вибори не мають ніякого впливу на сюжет та події в грі, вони відчуватимуться досить важливими для гравця, оскільки матимуть для нього особисте значення.

Значимість виборів є результатом діалогу між автором гри та гравцем. Дайте гравцям з самого початку зрозуміти, на що вони можуть впливати своїм вибором, окрім зміни напрямку сюжету.

• Stephen Granade, “Meaningful Choices in Choice-Based Video Games”
• Mattew William Fendt et al., “Achieving the Illusion of Agency”
• Cat Manning, “Successful Reflective Choices in Interactive Narrative”

Історія проти гри

Недавня дискусія в дискорді української ІЛ-спільноти про сюжетний та геймплейний вибір нагадала мені про досить цікаву статтю Грега Костикяна “Where stories end and games begin”. Не можу сказати, що я на 100% погоджуюся з висловленими в ній думками, проте головна теза цієї статті заслуговує на увагу.

Між потребами історії та потребами гри існує очевидний, безпосередній конфлікт. Гра, подібна до традиційної історії - контрольоване середовище, де всі події відбуваються відповідно до задуму автора в попередньо визначеному порядку - буде не дуже захоплюючою грою, бо обмежує дії гравця. Історія, подібна до гри - з альтернативними шляхами розвитку сюжету та різними кінцівками - буде не дуже захоплюючою історією, оскільки для максимального ефекту потрібен конкретний порядок подій, створений автором з цією метою.

Автор статті протипоставляє історію (сюжет) та гру (геймплей), проте насправді існує і те, що їх поєднує - наратив. Це не історія, яку розповідає та контролює автор, а власна історія гравця, яку він створює за допомогою інструментів, запропонованих автором гри. І задача наративного дизайнера полягає в тому, щоб зробити цю історію гравця дійсно цікавою, розповідаючи сюжет не тільки через традиційні текст та відео, а і через геймплей.

Але що робити в текстових іграх, де текст є основним засобом вираження і які є ближчими до традиційної літератури по своїй суті? Геймплей в таких іграх традиційно полягає в виборі одного із запропонованих варіантів дії, переході по посиланням в тексті або введенні текстових команд. Але такий геймплей суттєво обмежує дії гравця, і ми знов повертаємося до проблеми, яка описана в статті.

Отже, як зробити текстові ігри по справжньому цікавими? Та навіть більше, чи є якийсь вид ігор, де текст як основний засіб вираження буде мати безперечну перевагу? Ігри, які можуть існувати виключно в текстовому вигляді, які не можуть бути графічними? Є над чим задуматися, чи не так? :)

Greg Costikyan, “Where Stories End and Games Begin”

Наративне Лего

Гра Weird West дає гравцеві досить широку свободу дій - піти куди завгодно до того, як отримав відповідний квест, або вбити ключових персонажів - і це може “зламати” сюжетні лінії, написані авторами. Борут Пфайфер розповідає про використаний в цій грі підхід до конструювання оповідання, який допомагає вирішити цю проблему.

Звісно, це атомарні фрагменти контенту, так звані сторілети :) В Weird West вони розподіляються на:

• Епізоди. Невеликі динамічні події, наприклад, бійка в салуні, в яку ви можете втрутитися.
• Зустрічі. Події більшого масштабу, які розгортаються в окремій локації. Наприклад, випадкові зустрічі в пустелі.
• Квести. Гравець може їх отримати як під час епізодів або зустрічей, так і іншими способами, наприклад, взявши завдання з дошки оголошень.
• Цілі. Окремі завдання, які є частиною квестів.
• Сценарії. Дещо середнє між епізодами та зустрічами - події, що відбуваються в покинутих локаціях.
• Подорожі. Кожна з сюжетних ліній п’яти головних персонажів гри також має свої компоненти.

Всі ці фрагменти мають відповідні мітки, або теги, які допомагають визначити, чи може цей фрагмент контенту бути використаний в цій локації, в цьому будинку, для цього гравця і т.д. Таким чином створюється наративна система, в якій можуть відбуватися різноманітні події, і для того, щоб змінити хід сюжету, не потрібно створювати нові системи чи механіки, достатньо лише змінити параметри системи.

Наприклад, у нас є квест, де доктор попросить гравця доставити ліки. Спочатку система перевірить, чи є вже у нас персонажі класу “доктор” з набором тегів, які відповідають вимогам квесту. Якщо таких персонажів не існує, система створить відповідного персонажа за допомогою процедурної генерації та розмістить його в відповідній локації. Або, наприклад, в випадковій зустрічі в пустелі вас атакують мерці. Система “візьме” їх з кладовищ найближчих містечок, і там можуть бути NPC, яких ви вбили раніше :)

Таким чином, оповідання за допомогою епізодів дає досить широкі можливості. Але це досить непроста задача, і дизайнерам, письменникам та програмістам потрібно буде разом створювати систему, яка відповідає всім вимогам для того, щоб розповісти вашу історію.

Тягар доведення в детективних іграх

Джон Інгольд у своій доповіді на GDC 2022 на прикладі гри “Overboard!” розповідає про тягар доведення - як гравець може довести грі, що дійсно вирішив детективну справу?

В детективних, або інформаційних, іграх гравець виконує детективну роботу: знаходить щось, розмірковує над знахідкою та доводить правильність своїх міркувань. Для цього використовується механіка дедукції: беремо факт 1 та факт 2, об’єднуємо іх та отримуємо несподіваний факт 3. Проте цей процес має багато проблем і взагалі виглядає як “наративне судоку”, в ньому відсутня одна з визначних рис детективної історії - “велике відкриття”, несподіване, але повністю логічне вирішення загадки.

Гра “Overboard!” - це детектив навиворіт, де гравець грає роль вбивці, який намагається відвести від себе підозру. Гравець знищує та підробляє докази, а в кульмінаційній частині гри сперечається з детективом та іншими NPC, аби схилити їх до потрібної точки зору. В фіналі детектив-NPC видає свій вердикт, кого він вважає винним, та пояснює, чому саме - і це пояснення цілком і повністю залежатиме від ваших попередніх дій.

Цей підхід - конструювання істини замість дедукції - може бути використаний і в традиційних детективних історіях. Замість того, аби знайти єдиний “правильний” спосіб вирішення проблеми, гравець своїми діями формує власний шлях до цілі.

https://www.gdcvault.com/play/1027723/The-Burden-of-Proof-Narrative

Триактна структура є найбільш відомою та популярною наративною моделлю і, звісно, викликає багато суперечок. Хтось вважає її універсальним принципом оповідання, а хтось - жорсткими рамками, що обмежують творчість. Але і те і друге не відповідає дійсності, бо “в історії мають бути зав’язка, кульмінація та розв’язка” є досить розпливчастим твердженням, і під цю структуру можна підігнати що завгодно.

Що таке акт взагалі? Це фрагмент історії, що закінчується у той момент, коли персонаж робить необоротний вибір. А це означає, що на акти розділені і головний сюжет, і історії розвитку кожного персонажа.

Таким чином, ваша історія складатиметься з багатьох актів, де кожен персонаж приймає свої важливі рішення. Всі ці акти мають бути органічно пов’язані між собою і створювати відчуття постійного руху уперед, тобто розвитку дії. І є інші наративні моделі, які допомагають структурувати історію краще, ніж триактна структура. HULK рекомендує розпочати з п’ятиактної структури п’єс Шекспіра, проте, звісно, вибір структури для вашої історії залишається за вами :)

• “Триактна структура - це міраж”, Орен Ашкеназі
• “Міф про триактну структуру”, HULK
• Поради наративним дизайнерам-початківцям від Енді Хізера
• Відповідь Бруно Діаса
• “Принцип оповідання, про який не згадують викладачі”, Крістіна Вінкл
• “Структури сюжетів в світі”, Кім Йонмі

На Кікстартері розпочалася кампанія книги Аарона Ріда “50 Years of Text Games: From Oregon Trail to A.I. Dungeon”.

Минулого року Аарон почав проект “50 років історії текстових ігор” і щотижня публікував в своєму блозі статтю про одну з ігор кожного року (деякі з цих статей я згадував у цьому каналі). У книзі будуть представлені доповнені версії цих статей. Також можна замовити “колекційне видання” з додатковими матеріалами та навіть “feelies” - фізичними артефактами, що пов’язані з текстовими іграми.

Дуже рекомендую всім, хто цікавиться текстовими іграми та історією комп’ютерних ігор взагалі :)

• Основні структури в інтерактивній літературі: https://catapult.co/dont-write-alone/stories/branching-infinity-exploring-the-many-structures-of-interactive-fiction-nat-mesnard
• Які функції наративної системи в грі: https://emshort.blog/2022/04/09/what-does-your-narrative-system-need-to-do/
• Листування як вирішення проблеми “як розповідати історію, коли персонаж гравця наодинці”: https://www.inklestudios.com/highland/2022/05/03/letters.html

Вважається, що невдача в іграх - це завжди погано. Або ти починаєш гру спочатку (як в roguelike), або ж у тебе є нескінченна кількість спроб, поки ти не зробиш все правильно і можеш просуватися далі. А чи можемо ми зробити краще? Щоб від гравця не очікували лише правильних дій, і невдача сама по собі була цікавою? Джон Інгольд не має відповіді, але має надію, що у цієї проблеми є вирішення.

Jon Ingold, “The Problem Of Failure”

Як збалансувати рольову гру?

Таня Шорт, креативна директорка Kitfox Games, ділиться своїм досвідом на прикладі балансування атак в Boyfriend Dungeon.

1. Визначте цілі та бажаний досвід гравця

Чого саме ви хочете? “Дрібні вороги вмирають швидше за великих” - дуже широке визначення, потрібно більше конкретики. Наприклад, “я хочу, щоб цей ворог міг вбити гравця 5 рівня за 10 ударів, а гравця 20 рівня - за 20 ударів”.

2. Проведіть зворотній інжинирінг вимог

Внесіть числа з вимог в таблицю. Наприклад, якщо у гравця на потрібному рівні Х здоров’я, тоді ворогу потрібно наносити Х/10 ушкоджень, щоб вбити гравця за 10 ударів. І навпаки, якщо ворог наносить Y ушкоджень, то у гравця має бути Y*10 одиниць здоров’я. Залишається підібрати ці X та Y.

3. Застосуйте це усюди

Зробіть це для різних ворогів, видів зброї і т.д. Не переживайте, що числа взяті зі стелі - ми виправимо це пізніше.

4. Перевірте в грі

Використайте ці числа в грі і перевірте, чи грається бій так, як ви задумали.

5. Підберіть формулу

За допомогою онлайн-сервісів на основі чисел з таблиці згенеруйте формулу, яка видає потрібне число для усього діапазону.

6. Налаштуйте

Тепер можна зайнятися підстроюванням. Краще робити великі зміни параметрів, щоб відразу відчувати різницю.

Пам’ятайте, що ідеального балансу не існує - головне, аби ідеальними були враження від гри.

Вийшла оновлена “CRPG Book” - книга, присвячена історії комп’ютерних рольових ігор. Були додані описи ігор за 2017-2019 роки, а також маловідомі в світі RPG-ігри з різних країн - наприклад, Франції, Кореї та Китаю.