3 червня 2024 р.

Добірка цікавих посилань

  • Есе Аарона Ріда про твори інтерактивної літератури, в яких читач грає саме з текстом - підбирає слова з певними літерами, вивчає нову мову, міняє слова та ігрову реальність за їх допомогою.
  • Як створити розгалужений наратив, не перенавантажуючи себе роботою? Несса Кеннон розповідає про свій підхід, який вона використовувала при створенні декількох інді-ігор.
  • Кристина Вінкл пише про те, як перетворити задум на історію: відділити головне, підібрати сеттинг та тему, створити персонажів і так далі. Дуже докладно і з практичними порадами, як і в інших її статтях.
  • Великий тред на форумі Intfiction про твори з варіантами вибору, де гравець не просто читає твір, а і активно впливає на події.
  • Що для читачів найголовніше у книгах-іграх? Сюжет, інтрига та пригоди.

16 травня 2024 р.

Травнева добірка посилань

  • Подкаст Gamedev DOU про наратив і сторітелінг в іграх.
  • Есе про те, як інтерактивна література розкриває травматичний досвід.
  • Довжелезний тред на форумі Intfiction про те, що гравцям не подобається в ІЛ - одруківки, порушення конвенцій, нелогічні або нудні головоломки, довжелезний неінтерактивний вступ, і багато ще чого.
  • Наскільки детально треба пропрацьовувати персонажів?
  • Як визначитися, яка з сюжетних арок має бути основною, навколо якої має розгортатися історія?
  • В детективних сюжетах важливо бути чесним з читачем - але як надати всю необхідну інформацію і при цьому не видати завчасно розгадку? Які підказки та хибні натяки підкинути, та як інтегрувати їх в історію?
  • Які зміни зробив автор візуальної новели “Scarlet Hollow”, і як саме вони покращили гру.
  • Пост про те, як грати в книги-ігри та на які з них звернути увагу.
  • Гайд по настільним рольовим іграм, в які можна грати одному.

26 квітня 2024 р.

Іноді доводиться чути думку, що в “справжніх” інтерактивних оповіданнях кожен вибір повинен мати значення і обов’язково впливати на сюжет.

Що ж, давайте проведемо уявний експеримент. Візьмемо невелику історію, яка для читача буде виглядати як історія з трьох вузлів - перші два пропонують гравцеві чотири варіанти вибору, а останній є результатом цих виборів.

Як може виглядати структура такої історії?

  • Варіант А (1 → 4 → 2) Чотири вибори з вузла першого рівня ведуть до чотирьох різних вузлів другого рівня. У вузлах другого рівня два вибори ведуть до одного результату, два до іншого. Наприкінці ми маємо два вузли-результати попередніх виборів.
  • Варіант Б (1 → 4 → 16). Кожен вибір у вузлах першого та другого рівня веде до чотирьох різних вузлів, тож наприкінці ми маємо 16 вузлів-результатів.

Тепер трохи математики.

Припустимо, що на кожен вузол гравець витрачає 2 хвилини, щоб прочитати текст та обрати, що робити далі. Для 30 хвилин геймплею буде потрібен ланцюжок з 15 вузлів.

  • Варіант структури А потребуватиме 400 вузлів на 30 хвилин геймплею.
  • Варіант структури Б потребуватиме 400.000.000 вузлів на 30 хвилин геймплею.

Якщо припустити, що на написання одного вузла автору потрібно приблизно півгодини, то на написання 30-хвилинної гри вийде:

  • Варіант А - 27 днів
  • Варіант Б - 70.000 років (!)

Тож на жаль, як би не хотілося створювати розгалужений наратив, авторам доводиться йти на компроміс. В цьому допомагають різні наративні структури, які суттєво спрощують роботу автора та зменшують кількість часу, потрібного на створення наративу.



6 березня 2024 р.

Ukrainian Visual Novel Jam #4

Завершився четвертий джем українських візуальних новел, на який було подано 62 твори. Темою джему було “відлуння”, і звісно, кожен автор або команда зрозуміли її по-своєму. Тож різноманіття жанрів та стилів новел учасників дійсно вражає!


26 лютого 2024 р.

Вийшов десятий випуск електронного журналу ChoiceBeat, присвяченого візуальним новелам, інтерактивній літературі та іншим формам текстових ігор.

Рекомендую звернути увагу на:

  • огляд “Hollywood Visionary” Аарона Ріда та інтерв’ю з автором,
  • розповідь про гру “PORTAL” 1986 року з вельми новаторським для тих часів підходом до сторітелінгу,
  • перелік комп’ютерних адаптацій різних книг-ігор.

20 лютого 2024 р.

Показуй, а не розповідай

Про цей принцип, мабуть, знають вже всі. Для ігор його зазвичай доповнюють “а ще краще - дай гравцеві самому це зробити”. Володимир Зубков у своїй статті ”Як використовувати техніку «Показуй, а не розповідай» у рольових іграх” на прикладах показує, як застосовувати цей принцип, та дає конкретні поради.


12 лютого 2024 р.

Чому одні твори та сюжети людям подобаються, а інші ні? Які питання задати бета-тестерам, щоб виявити, чи подобається їм ваша історія?

Авторам варто звернути увагу на ці чотири фактори:

1. Прихильність - це емоційна зацікавленість аудиторії. Якими елементами історії, персонажами, місцями та предметами вона переймається? За які результати вона вболіває? Саме прихильність є найбільш довготривалим фактором, здатним мотивувати аудиторію продовжувати стежити за історією, навіть якщо стає нудно. Оскільки прихильність змушує аудиторію більше піклуватися про результати історії, вона також може значно посилити напругу.

  • Хто ваш улюблений персонаж і чому?
  • За шкалою від 1 до 5, наскільки ви були зацікавлені (метою головного героя, романтичною чи іншу емоційною сюжетною аркою)?

2. Новизна - наскільки свіжою та захопливою аудиторія вважає історію. У найсильніших своїх проявах новизна здатна розважити аудиторію навіть без присутності інших факторів. Вона також може дуже швидко викликати великий ажіотаж. Однак нове не залишається новим надовго, тож новизна має свої практичні обмеження.

  • За шкалою від 1 до 5, наскільки вам цікавий світ історії?
  • Які відчуття викликав [конкретний елемент новизни]? Розважав, дратував, чи було байдуже?
  • Що найбільше вирізняється в цій історії?

3. Напруга - почуття тривоги, невідомості, або занепокоєної цікавості, яке привертає увагу аудиторії, підвищує розважальну цінність історії та мотивує читачів дізнатися, що буде далі. З цієї причини напруга є основою сюжету. Вона присутня не лише в гостросюжетних історіях або сюжетах з високими ставками. В легких історіях напруга підвищує інтерес аудиторії, не створюючи при цьому хвилювання.

  • Наскільки цікаво було читати цей розділ?
  • Чи було вам нудно в якийсь момент історії?
  • За шкалою від 1 до 5, де 1 - нудно, а 5 - захоплююче, як ви сприйняли цю сцену?
  • Якщо я вирішу не продовжувати писати цю історію, чи хотіли б ви дізнатися, чим вона закінчиться?

4. Задоволення - це те, що аудиторія очікує отримати, коли напруга спаде. Зазвичай це відчуття сенсу, мети або правильності кінцевого результату. Це улюблений читачами “момент істини” або “коли останній шматочок мозаїки став на місце”. Однак це відбувається не лише в кінці твору. Протагоніст повинен вирішувати менші проблеми протягом всієї історії, і кожного разу, коли він це робить, аудиторія повинна відчувати невеликий сплеск задоволення.

  • Наскільки добре вийшов фінал?
  • Що ви думаєте про кульмінаційну сцену?
  • Як ви ставитеся до розгадки головної таємниці?

Докладніше про ці фактори, якими засобами вони створюються, та з якими проблемами під час роботи над ними може зіштовхнутися автор - в статті Кристини Вінкл ”ANTS: The Critical Factors That Make Stories Popular“.


31 січня 2024 р.

Випадковість

В іграх випадковість є одним з важливих елементів дизайну. Вона робить кожне проходження унікальним, додаючи реіграбельності, і змушує гравців реагувати на непередбачувані ситуації, створюючи стратегічну глибину. Але при невдалому використанні випадковість може створити у гравців ілюзію того, що вони не контролюють власні дії, та навіть нечесності ігрових алгоритмів по відношенню до гравця.

Загалом існує два види випадковості - на вході та на виході.

Випадковість на вході - спочатку відбувається якась випадкова подія, а потім гравці можуть щось з цим зробити, використовуючи дії з невипадковим ефектом. Найпоширеніший вид такої випадковості - карти. Гравець отримує випадкові карти з колоди, але потім може використовувати їх на свій розсуд, таким чином маючи контроль над ігровою ситуацією. Також карти є прикладом залежної випадковості - вірогідність витягання певної карти зростає в залежності від того, скільки карт залишилося в колоді.

Випадковість на виході - гравець робить якийсь вибір або виконує дію, після яких з певною вірогідністю відбувається та чи інша випадкова подія. Гральні кубики або їхній аналог створюють саме таку випадковість. Оскільки гравець не може передбачити результат, такі випадки створюють емоційне залучення і можуть бути дуже цікавими. З іншого боку, при частому використанні вони створюють відчуття, що дії гравців не мають значення. Також кубик є прикладом незалежної випадковості - результат нового кидка ніяк не залежить від попередніх.

При використанні будь-якої системи випадковості треба враховувати те, що більшість людей дуже погано оцінюють вірогідність. Коли гравці стикаються з ігровими випадковими системами, вони потрапляють в одну або декілька з цих пасток упередженої поведінки:

  • Упередженість вибору: неймовірні, але пам’ятні події сприймаються як більш ймовірні, ніж вони є насправді.
  • Упередженість на користь гравця: “малоймовірний програш”, коли шанси на користь гравця, інтерпретується як “майже неможливий програш”. Однак “малоймовірний виграш”, коли шанси не на користь гравця, все одно інтерпретується правильно - як “малоймовірний, але можливий виграш”.
  • Упереджене приписування: позитивний випадковий результат вважається результатом майстерності гравця; негативний випадковий результат вважається невезінням (або, що ще гірше, шахрайством).
  • Закріплення: гравці переоцінюють перше або найбільше побачене число.
  • Помилка азартного гравця: припущення, що низка однакових результатів зменшує ймовірність того, що ця низка продовжиться.
  • Помилка “гарячої руки”: припущення, що низка однакових результатів збільшує ймовірність того, що вона продовжиться.

Тож навіть якщо ваша гра видає справедливі випадкові числа, через хибне розуміння імовірності гравцям вона буде здаватися неправильною або нечесною.

Якщо у грі, яку ви розробляєте, є випадковість, це чудовий привід проаналізувати її:

  1. Виберіть випадковий елемент, який ви хочете проаналізувати.
  2. Запитайте себе, яку ймовірність ви очікуєте побачити для цього елемента, яка має сенс в контексті гри. Наприклад, якщо ви створюєте рольову гру і дивитеся на ймовірність того, що гравець влучить у монстра в бою, запитайте себе, який відсоток влучень вам здається правильним.
  3. Запитайте себе, чи це залежна вірогідність (як карти) або незалежна (як кубики).
  4. Розпишіть всі можливі результати та ймовірність кожного з них. Переконайтеся, що ці ймовірності складають 100%.
  5. Порівняйте фактичні числа з тими, які ви очікували. Чи справдився цей конкретний випадковий кидок кубика або послідовність карт так, як ви хотіли, або ж ви бачите ознаки того, що вам потрібно скоригувати цифри?
  6. Якщо ви знайшли щось, що потрібно підкоригувати, ви можете скористатися цими ж розрахунками, щоб точно визначити, наскільки саме.


19 січня 2024 р.

Мінливі уми: події окремо, знання персонажів окремо

Є багато способів моделювати стан ігрового світу. В Inkle використовується концепція “ланцюжків подій” - замість звичайних змінних-флагів “чи сталася певна подія?” ланцюжок показує, як далеко ми пройшли шлях певної події. Але все ускладнюється, коли ми хочемо змоделювати знання персонажів про ігровий світ - бо ці знання складаються з того, що персонаж фактично знає (тобто бачив на власні очі, і це співпадає зі станом ігрового світу), і того, що персонаж думає (наприклад, йому сказали, що скринька відкрита, але насправді це не так).

Тож зараз у нас є три паралельні системи:

  1. Світ. Гравець і персонажі рухаються, роблять різні дії з оточенням, говорять один до одного. Ми моделюємо, де знаходяться люди та предмети, і в якому стані вони зараз знаходяться.
  2. Ланцюжки подій. Односпрямоване відстеження подій, яке завжди рухається вперед по мірі того, як вони відбуваються, і не може бути скасовано. Ця система також включає накопичення персонажами інформації - як правдивої, так і неправдивої.
  3. Стан переконань. При потребі розраховується на основі даних з ланцюжків подій для кожного персонажа окремо, щоб перевірити, що персонаж думає про ті елементи ігрового світу, які мають до нього відношення.

З точки зору автора, ігровий процес виглядає таким чином: світ створює події - як і коли вони відбуваються; через окремий процес аналізу з подій створюються переконання; переконання і події використовуються світом в певні моменти, щоб вирішити, що може і повинно статися далі. Авторові не потрібно знати чи відстежувати, що спричинило ту чи іншу подію, або що змусило персонажа повірити в те, у що він зараз вірить - описана вище система робить це за нього.


Jon Ingold, ”Changeable Minds


9 січня 2024 р.

Добірка цікавих посилань

  • Опублікований перелік творів-переможців XYZZY Awards 2023.
  • Вийшов третій том Twine Grimoire з порадами та інструкціями для Twine по використанню розмітки, створенню таблиць, тестуванню ігор та керуванню даними.
  • Простий шаблон для створення візуальних новел за допомогою Ink - ink-vn-lite.
  • You Are Standing”, бонусна текстова гра до книги “50 років текстових ігор”, тепер публічно доступна. Дуже рекомендую.
  • Як організовувати систему зачіпок та підказок для таємниць в рольових іграх - в статті ”Мистецтво таємниці в RPG“.